Комунальний заклад "Середня загальноосвітня школа №19" Кам'янської міської ради


запам'ятати

 




Класна оцінка

Міністерство oсвіти і науки, молоді та спорту України
Педагогічна преса Національна дитяча гаряча лінія
HotLog

Історія школи

      У житті кожної людини особливе місце займає школа. Це дорога в ди­тинство та юність. Це дорога до знань. Зараз у місті 40 шкіл. А в далекому 1943 році їх було всього 14.
 

      Школа №19 на той час була чоловічою. Відразу після війни такий по­діл, напевно, мав рацію: хлопці проходили посилену військову         підготовку.                                                                                                                                               

Лише згодом, коли зникла загроза миру, школи об'єднали. Змішане навчання виправдовувало себе.

      Якою ж була ота перша  дев'ятнадцята школа? В ті часи будівля здавалася величною, красивою на фоні стареньких селянських хаток, кривеньких вуличок.  Щоб пройти до школи, учням доводилося зі сходу брести по грязю­ці, вічно розквашеною вулицею Ласаля, з заходу - такою ж заболоченою Планерною, з півдня до школи підходили Друга, Третя та П'ята Дачні вулич­ки, з півночі потрібно було обминати купи дошок та стропил лісопильного, заводу, до якого підходила   вузьколінійка по вулиці Комунарній. Нічого того давно вже немає.  Місто зі своїми асфальтованими вулицями, трамвайними коліями цілком поглинуло старе селище. Але ще й зараз приміщення школи стоїть у кінці вулиці Спортивної, правда, дещо добудоване: з'явилися нові кабінети, спортзал.

        Навчання велося українською мовою. Сюди йшли діти тих, хто ще збе­ріг шану до рідного слова,  в чиїх сім'ях воно було еталоном духовної культу­ри і багатої спадщини.

       Українська чоловіча школа проіснувала недовго. Роздільне навчання було визнане недоцільним і в 1954 році її  обєднали з СШ №22. Тоді збудували новий будинок спеціально для обєднаних  шкіл (вище 9-ї міської лікарні). Але вона проіснувала там недовго: приміщення збудоване на колишньо­му проваллі, підмите ґрунтовими водами дало тріщину. Школа мусила пере­базуватися в будинок вже закритого  тоді педагогічного училища, що непода­лік від автовокзалу. Але за планом тут мала бути школа  - інтернат.

         Весною 1959 року 19-та школа випустила останній 10-й клас. Історія «старої» школи закінчилася. Але почалася історія «нової» дев’ятнадцятої.                         1 вересня 1960 року на вулиці Волзькій «нова» школа №19 відкрила двері своїм учням.

  Відповідальність за організацію та комплектування навчального закладу взяв на себе Кулеба Антон Євгенійович(наказ №1 по школі №19 від 25.07.1960 року.) Кулеба А . Є. - учасник Великої Вітчизняної війни, досвідчений педагог.

         Липень 1969 рік — директор школи Воробйова Лариса Львівна.

     Серпень 1978 року - директор школи Лісовець Лідія Іванівна. За 42 роки педагогічного стажу нагороджена: медалями «За доблестньїй труд», «Відмінник народної освіти», «Ветеран труда», грамотами обласного відділу народної освіти , двома грамотами Міністерства освіти УРСР, Почесними грамотами райвно, міськвно, занесена в Книгу трудової слави Дніпропетровщини.

      1985-1986 навчальний рік - директор Мороз Віктор Іванович. Голова профспілки школи по 2009 рік. Нагороджений грамотами УОіН у 2000р., 2002 р., нагрудним знаком «Відмінник народної освіти України» у 1995 році, Подякою міського голови у 2004 році.

                                                                                                                        

        

       Вересень 1986 рік - директор школи Сухракова Любов Федорівна. Нагороджена: Нагрудним знаком «Відмінник народної освіти УРСР», грамотами Міністерства освіти СРСР, Міністерства освіти УРСР, райвно, міськвно, відзнакою « За заслуги перед містом» та «Відзнакою міського голови».