Комунальний заклад "Середня загальноосвітня школа №19" Кам'янської міської ради


запам'ятати

 




Національний аерокосмічний університет ім. М.Є. Жуковського "ХАІ"

Міністерство oсвіти і науки, молоді та спорту України
Педагогічна преса Національна дитяча гаряча лінія
HotLog

Сторінка бібліотекаря

 

 

 

 

Зі святом Вас, шановні педагоги та учні! З початком нового навчального року!

 

 

 

 

Середа, 28 вересня

 

   Народився Василь Олександрович Сухомлинський, видатний український педагог-гуманіст, мислитель, дитячий письменник, член-кореспондент АПН СРСР, заслужений учитель УРСР, директор Павлиської середньої школи.
       Народився Василь Олександрович Сухомлинський 28 вересня 1918 року в селі Василівці (тепер Кіровоградська обл) в бідній селянській сім’ї. Тут минули його дитинство й юність. Він вчився в рідному селі у школі і в 1933 році закінчив семирічку. Влітку 1933 року мати провела молодшого сина Василя до Кременчука.
          Спочатку Василь Сухомлинський вчився в медичний технікум, але незабаром пішов звідти, вступив на робочий факультет, достроково закінчив його і був прийнятий до педагогічного інституту. З 1935 р. починається педагогічний шлях В. О. Сухомлинського.
         У 17 років він став вчителем заочної школи недалеко від рідного села. Перевівся до Полтавського педагогічного інституту заочником і закінчив його в 1938 році. Закінчивши інститут, Сухомлинський повертається в рідні місця і працює викладачем української мови і літератури в Онуфріївській середній школі.
        У 1941 році під час Другої світової війни добровольцем йде на фронт. У січні 1942 року Сухомлинський був важко поранений, довго лікувався і вже не зміг повернутися до військової служби. У червні 1942 року його призначили директором сільської середньої школи, де він працював до березня 1944 року.
       9 лютого 1943 року подав заяву про вступ до ВКП(б). Як тільки рідні місця були звільнені, він повернувся на Батьківщину і став завідувачем районного відділу народної освіти. Проте вже в 1947 році Сухомлинський просився назад до школи.
      У 1948 році Сухомлинський стає директором Павлиської середньої школи і працює а цій посаді 23 роки (до кінця життя). В 1948 році це була звичайна, пересічна школа. 23 роки стали найпліднішим періодом його науково — практичної та літературно—публіцистичної діяльності. Звичайну сільську школу він перетворив у справжню педагогічну лабораторію, де видобував скарби педагогічної мудрості.
      У 1955 р. захистив кандидатську дисертацію на тему «Директор школи — керівник навчально—виховного процесу».
      З 1957 р. — член-кореспондент Академії педагогічних наук РРФСР.
         1958 — заслужений вчитель УРСР.
         1968 — нагороджений званням Героя Соціалістичної Праці. Цього ж року обраний членом-кореспондентом Академії педагогічних наук СРСР.
     2 вересня 1970 року Василь Олександрович Сухомлинський помер.
Василь Сухоминський написав 48 монографій, понад 600 статей, 1500 оповідань і казок для дітей.

 

Пятниця, 30 вересня

Всеукраїнський день бібліотек

 

 

 

Неділя, 2 жовтня

 

День працівників освіти 

 

 

Пятниця, 14жовтня

Покрова Пресвятої Богородиці.  День українського козацтва

 

 

 

 

    Кожен в Україні чув про козаків.
Про них написано багато наукових книжок і художніх творів, знято фільмів. Про козацький рід і його ватажків говориться в урочистій пісні нашо
ї держави — гімні України.
     Козаків можна побачити на парадах українського війська, їх зображення є на українських грошах та поштових марках. А про малого хлопця і дорослого парубка, що вміє відстояти свою честь і захистить слабшого, старого, жінку, у нас кажуть: справжній козак.

    Козак в уявленні українця — це звитяжний воїн, що не розлучається з шаблею, захисник Вітчизни, оборонець прав, віри, звичаїв та гідності кожного, хто живе під небом України.
    Унікальність нашої історії і нашого народу полягає в тому, що в козацтві виявився творчий і волелюбний дух наших предків. Багато хто з нас сьогодні має козацькі прізвища. Через козацтво створювалася наша історія, і кожен з нас не тільки причетний, а й відповідальний за неї.
     Цікаво, що святкування Дня українського козацтва збігається зі святом Покрови Пресвятої Богородиці. З давніх-давен Богородиця є покровителькою українського козацтва й усіх українських збройних формувань. Запорожці мали на Січі церкву на честь Покрова Пресвятої Богородиці з її іконою.

    Козацтво відіграло у становленні нашої держави роль, історичне значення котрої важко переоцінити. Тому й ставлення до козаків особливе – з повагою та любов'ю, бо вони – символ мужності, честі, людської і національної гідності.
    У наш час традиції українського козацтва не просто живі, а й лягли в основу єднання нації, служать провідною зорею у відчайдушній борні за рідну землю, за Батьківщину.
      Президент України Петро Порошенко Указом від 14 жовтня 2014 року № 806/2014, з метою вшанування мужності та героїзму захисників незалежності і територіальної цілісності України, військових традицій і звитяг Українського народу, сприяння подальшому зміцненню патріотичного духу у суспільстві та на підтримку ініціативи громадськості встановив

        14 жовтня нове державне свято — День захисника України.

 

 Субота, 22 жовтня

 

     81 рік від дня народження Бориса Ілліча Олійника (1935),  українського поета, публіциста, літературознавця, державного і громадського діяча

 

 

 

              Борис Ілліч Олі́йник народився 22 жовтня 1935 року в с. Зачепилівка, Полтавська область. Друкуватися почав ще в школі.
Після закінчення десятилітки в 1953 році вступив на факультет журналістики Київського Шевченківського держуніверситету, який закінчив у 1958 році.

      У 1958 році працював завідуючим відділу республіканської газети “Молодь України”.
      З 1962 по 1973 рік працював в журналі “Ранок”. Пройшов шлях від простого кореспондента до головного редактора. Був заступником головного редактора журналу “Дніпро” та старшим редактором видавництва “Дніпро”.
     З 1971 по 1974 рік — заступник голови правління Спілки письменників України.
     З 1974 по 1991 рік — завідувач відділу, член редколегії журналу “Вітчизна”.
     З 1976 по 1991 рік — Секретар Спілки письменників України та СРСР. Член ЦК КПУ і ЦК КПРС.
    У 1999 році Голова Комітету з Державних премій України імені Т.Г. Шевченка в галузі літератури, журналістики і мистецтва при Раді Міністрів України.
    Побував майже в усіх гарячих точках міжетнічних конфліктів колишнього Союзу — побував в зоні Югославської трагедії, був проти ембарго Сербії, бував у “гарячих точках” Боснії-Герцоговини, під час перебування в Сербії потрапив під бомбардування натівців.
    Борис Олійник, по суті, зупинив будівництво промвузла у Каневі, що загрожувало усипальниці Т.Г.Шевченка. Ще у Верховній Раді УРСР виступив проти зведення мосту через Хортицю, що й змусило урядовців відкласти реалізацію свого заміру. У 1995 року Борису Іллічу присвоєне звання “Почесний громадянин Канева”.
   Один із фундаторів Українського фонду культури, з 1987  очолює його на громадських засадах. Віце-президент Парламентської Асамблеї Ради Європи.         У 2002 році присвоєно звання “Почесний громадянин міста Києва”.
Відомий державний діяч: обирався депутатом Верховних Рад СРСР (з 1989 по 1991 рік — заступник Голови Ради Національностей Верховної Ради СРСР). У 1980 — 1991 депутат Верховної Ради УРСР X, XI скликань, голова Комісії Верховної Ради з питань освіти і культури. Депутат Верховної Ради України 1—4 скликань (1992—2006).
     З 1995 по 2006 рік Голова Постійної делегації Верховної Ради України у Парламентській Асамблеї Ради Європи. З 1996 по 2006 рік віце-президент Парламентської Асамблеї Ради Європи.
    У 1987 році обраний дійсним членом Міжнародної слов’янської академії. З 1990 року дійсний член Національної Академії Наук України.
З 1992 року обраний академіком Української екологічної академії наук. Голова Українського фонду культури, співголова Форуму слов’янських народів.
   5 липня 2010 року Указом Президента України В. Ф. Януковича Бориса Ілліча Олійника призначено головою Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка.

 

 

Вівторок, 25 жовтня

День визволення міста Дніпродзержинська від фашистських загарбників

 

 

 

 

 

25 жовтня ми відзначаємо 73 річницю визволення Дніпропетровщини від фашистських загарбників.

          Дніпродзержинськ перебував у німецькій  окупації двадцять шість місяців.
         Дії, направлені на визволення міста, було розпочато ще наприкінці серпня 1943 р. Саме тоді розпочалася битва за Дніпро.  У цій операції приймали участь такі радянські фронти, як Воронезький, Степовий, Південно-Західний і Південний. Пізніше, 20 жовтня, їх було відповідно перейменовано у 1-й, 2-й, 3-й і 4-й Українські фронти.
        Проте, німці не збирались так швидко відступати від  Дніпра. Гітлер суворо заборонив це робити, добре розуміючи, що Дніпро у районі Дніпропетровська та Дніпродзержинська є дуже вигідним оборонним рубежем. Отже, оборона німців тривала досить довго.
        В ніч з 25 на 26 жовтня  радянськими з‘єднаннями було розпочато форсування Дніпра. Швидко були зроблені плоти для переправи на правий берег Дніпра, на яких і було непомітно для ворога переправлено групу добровольців, якою було здійснено розвідку сил оборони ворога.
Однак, наступна група десанту була помічена німцями. Почалися ворожі атаки, які відбивали всього 200 чоловік. Тільки наступного вечора до десантників змогло приєднатись підкріплення. Так поступово до 28 вересня плацдарм було значно розширено. З 23-24 жовтня радянські війська почали поступово наступати на Дніпродзержинськ. 25 жовтня було прорвано оборону ворога і місто було звільнено.
       За мужність і героїзм 59 воїнським частинам та з’єднанням було присвоєно імена населених пунктів області, які вони звільняли. Високого звання Героя Радянського Союзу удостоєні 33 воїни 46-ої армії, які відзначилися при форсуванні Дніпра та звільненні Дніпропетровська і Дніпродзержинська. В цілому ж за роки Великої Вітчизняної війни Героями Радянського Союзу стали чимало наших земляків, а деякі з них цього звання удостоєні двічі. Уже майже сім десятиліть відділяє всіх нас від того страшного дня, коли в кожну українську сім’ю надійшла зловісна звістка про початок великої кровопролитної війни. Безжальне колесо минулої війни прокотилося по українській землі, залишивши за собою розруху і безліч людських жертв. Справжній масштаб цих великих втрат неможливо оцінити.         Та навіть всевладний час не в змозі стерти із нашої пам’яті згадку про ті страшні і величні події. Нам ніколи незабути цієї страшної трагедії.
      Ми завжди пам’ятаємо про тяжкі перші роки війни, коли доводилося відступати, віддаючи ворогу рідну землю, і героїзм та стійкість захисників Вітчизни, і грандіозні битви, в ході яких вдалося зламати хребет фашистської армади, і визволення Європи, і світлий день Перемоги.
Пам’ятаємо і воєнні дії на території нашої малої батьківщини, рідної та любої нам Дніпропетровщини. І зараз, у ці жовтневі дні, згадуємо події, які передували її звільненню від ярма окупації.
 
 
Не забути ніколи, ніколи нам радісну дату. 
Двадцять п’яте число – переможну, жовтневу ту ніч, 
Що принесла нам волю і щастя, і радість крилату – 
Працювати, творити… і стерти печаль із облич.

 

 

Неділя, 6 листопада

 

 

 

 

 

160 років від дня народження Дмитра Івановича Яворницького (1855–1940). Український історик, археолог, етнограф, фольклорист і письменник, лексикограф, дослідник козацької старовини, архівіст, археограф, музеєзнавець, академік АН УРСР.
 
 
    Дмитро Іванович Яворницький увійшов в історію української науки, культури, літератури як видатний історик, фольклорист, етнограф, археолог, лексикограф, краєзнавець, письменник, громадський діяч. Через усе своє життя він проніс щире, романтичне захоплення найколоритнішим явищем в історії України XVIXVIII століття – запорізьким козацтвом. Різнобічний талант, природна обдарованість і неймовірна працелюбність вченого вражали сучасників.

 

Д.І. Яворницький народився 6 листопада (25 жовтня) 1855 року в селі Сонцівці (нині – Борисівка) Харківської губернії. Освіту Дмитро Яворницький здобув у рідному селі, потім у Харківському повітовому училищі, Харківській духовній семінарії, з якої пішов у 1877 році після 6-го класу і тоді ж склав іспити на історико-філологічний факультет Харківського університету.
На студентські роки припадає початок вивчення ним історії запорізького козацтва, студіювання основних наукових праць з історії України. По закінченні університету 1881 році Д.І. Яворницький був залишений як обдарований студент позаштатним стипендіатом для підготовки до професорського звання на кафедрі російської історії. Згодом він переїжджає до Петербургу, де працює в столичних училищах викладачем історії і продовжує збирати матеріали з історії Запорізької Січі. Там же зявляються його перші друковані праці.
З 1892 по 1895 рр. він працює чиновником з особливих доручень при туркестанському генерал-губернаторові. За плідну роботу з вивчення місцевих старожитностей молодий дослідник був нагороджений орденом Бухарської зірки ІІІ ступеня. У 1895–1896 роки Д.І. Яворницький працює у варшавських архівах. 1896 році на запрошення В. Ключевського приїздить до Москви і стає доцентом Московського університету, викладає історію українського козацтва. В 1901 році він захистив магістерську дисертацію в Казанському університеті. У 1902 році на запрошення Катеринославського наукового товариства Дмитро Яворницький очолив новостворений Катеринославський історико-краєзнавчий музей, обіймає посаду директора до 1933 року. За час роботи перетворив цей заклад в один із найкращих музеїв України. Поповнюючи його матеріалами власних археологічних та етнографічних експедицій, а також подарованими чи купленими експонатами, створив унікальну колекцію матеріальних пам’яток Запорожжя і Південної України.
 
 

Середа,  9 листопада

 

   День української писемності та мови. День Преподобного Нестора літописця Печерського.

 

 

 

Пятниця, 25 листопада  

 

 Міжнародний день боротьби  проти насилля

 

 

 

 

З тих пір, коли людині прийшла в голову думка нехтувати життям і здоров'ям собі подібного, він старанно почав шукати будь-яку причину, щоб реалізувати її, поступово забуваючи про цінність життя як такого. Застосовуючи насильство, а іншим способом цього досягти не можливо, людина використовувала всю свою силу, залякування або владу, сіючи навколо себе біль і страждання, смерть і всілякі каліцтва. Спотворюючи життя навколо себе, його власне життя перетворилося на досить жалюгідне видовище - що людина сіє, те й пожинає.
        Ситуація пізнавана. Ситуація знайома всім. Тупикова і згубна, безглузда і божевільна. Але є альтернатива. Альтернатива, яка в корені міняє все. Її демонстрували. І демонстрували не раз. За неї страждали і вмирали, але смерть ця завжди була не марна. Вона дарувала надію. Дарувала життя і свободу. Це був справжній дар, так як іноді ті, кому він діставався, зовсім не заслуговували на це. Більш того інший раз ті, кому він діставався, самі ставали ініціаторами насильства до цих людей.
    Мотиви насильства настільки різноманітні й цинічні, що інший раз дивують навіть експертів. Так, багатьох з нас воно вже здавалося б і не дивує. Кругом рясніють всілякі повідомлення. На вулицях ми самі іноді стаємо свідками подібних явищ. Іноді беремо участь у них з різних сторін ... Може вистачить?
 
      Це питання, за даними проекту DilovaMova.com, було піднято на одній із сесій Генеральної Асамблеї ООН. Результатом деяких дебатів з’явилася резолюція № A/RES/61/271. 27-го червня 2007-го року Генеральна Асамблея Організації Об'єднаних Націй встановила один своєрідний всесвітній святковий день - Міжнародний день ненасильства, який було вирішено відзначати в дату дня народження людини, яка була колись убита руками «класичних» насильників. За життя він був один із тих, хто пропонував альтернативу цьому самому насильству. Ім'я цієї людини відомо багатьом - Мохандас Карамчанд Ганді або в простолюдді - Махатма Ганді, який народився 2-го жовтня 1869-го в індійському місті Порбандар, що знаходитися в західному штаті Індії - Гуджарат.

 

 

 

Все його життя, починаючи з 24-ти років і до його насильницької смерті у віці 78-ми років було присвячене боротьбі з насильством в будь-яких його формах. Йому багато вдалося, але й багато чого залишилося не під силу. Рецепт, який він використовував у цій боротьбі не новий, але єдино по справжньому ефективний і дієвий - ненасильство.
    Міжнародний день ненасильства - це офіційне всесвітнє свято. Давайте відзначимо його ненасильством! Може бути хоча б у цей день відмовимося від безвиході і впертості, адже це все одно ні до чого хорошого в кінцевому підсумку не приведе. В цей день давайте забудемо про насильство як про страшний сон! Нехай хоча б сьогодні його не буде!

  

        Зі святом ненасильства Вас!   Удачі, життя і любові

 

 

 

Вівторок, 6 грудня

 

 День Збройних Сил України

 

 

 

 

 

Середа, 14 грудня

 

 

 

 

176 років від дня народження Михайла Петровича Старицького (1840–1904). Український поет, драматург, прозаїк, перекладач, актор, режисер, театральний і культурно-громадський діяч

 

       Михайло Петрович Старицький народився 2 грудня (14 грудня Михайло Петрович Старицький народився 2 грудня (14 грудня за новим стилем) 1840 року в селі Кліщинці Золотоніського повіту на Полтавщині (тепер — Черкаська область). Походив зі шляхетського роду. Батько, Петро Іванович, відставний ротмістр, помер, коли хлопцеві було вісім років. 1852 року померла і мати — Анастасія Захарівна. Вона походила з родини Лисенків. Залишившись сиротою, Михайло виховувався у родині свого дядька — Віталія Романовича Лисенка, батька композитора Миколи Лисенка.
     У 1851—1856 рр. хлопець навчався у Полтавській гімназії, яка була на той час однією з найкращих.
    У 1858 році Михайло Старицький разом з Миколою Лисенком вступає до Харківського університету, а у 1860-му переводиться на фізико-математичний факультет Київського університету.
    1861 року повертається до рідного села, щоб вступити у володіння батьківською спадщиною.
    1862 року одружився із сестрою Миколи Лисенка Софією Віталіївною.
Михайло Старицький 1864 року повертається до Київського університету, але навчається вже на юридичному факультеті. 1865 року закінчує навчання у Київському університеті.
1871 року оселився у Києві. Увійшов у творчу співпрацю з Миколою Лисенком — вони спільно організували «Товариство українських сценічних акторів».
    Старицький записував народні пісні, які потім видавав в обробці Миколи Лисенка, писав лібрето до Лисенкових опер («Гаркуша», «Чорноморці», «Різдвяна ніч», «Тарас Бульба», «Утоплена»).
   Під тиском імперської влади Старицький змушений був у 1878 році емігрувати на деякий час за кордон. Повернувся в Україну в 1880 році й знову розгорнув видавничу і театральну діяльність.
  У 1883 році Михайло Старицький став керівником і режисером першої об'єднаної української професійної трупи.
  У 1883 та 1884 роках видавав український альманах «Рада» (вийшло два випуски).
  У 1885 році через низку причин залишив трупу корифеїв і заснував нову з молодих акторів.
  З   1895 року залишив театральну діяльність і цілком віддався літературній творчості.
Помер у Києві 27 квітня 1904 року, похований на Байковому кладовищі.
 

 

Понеділок, 19 грудня

 

День Святителя Миколая Чудотворця

 

 

 

 

Веселих вам свят, любі діти!

 

 

Неділя, 1 січня.  Новий рік

 

 

 

 

 

 

 

 

    Традицій святкувати Новий Рік в Україні досить багато, вони змінювалися, як мінялися століття. Більшість з них запозичені з культури західних країн. Пояснюється це приходом християнства на Слов'янську землю і новаторством імператора Петра І, який переніс офіційну  дату святкування Нового року з 13 січня на 1 січня.
    Від часів слов'янського язичництва до традиції святкування цього дня міцно увійшли ряджені (люди переодягнені в різні костюми і маски), а епоха Петра І принесла новорічну ялинку з іграшками і феєрверки. СРСР, у свою чергу, прищепило своїм народам як символ Нового року - Діда Мороза, або святого Миколая  і його внучку Снігуроньку. Дід Мороз укорінився в  традиції святкувати Новий рік в Україні і зараз є  усіма улюбленим добрим дідусем, від якого щорічно в новорічну ніч чекають подарунки мільйони дітей по всій країні.

 

 

П’ятниця, 6 січня. Святвечір  

 

 

 

 

 

 

 

Добрий вечір тобі, пане господарю, радуйся,
Ой, радуйся, земле, Син Божий народився»

«Застеляйте столи та все килимами, радуйся,
Ой, радуйся, земле, Син Божий народився»

«Та кладіть калачі з ярої пшениці, радуйся,
Ой, радуйся, земле, Син Божий народився»

Свято Христового Різдва належить до найбільших християнських свят, які Церква відзначає особливо урочисто. Кульмінацією святкового приготування є надвечір’я Різдва – день чування, молитви й посту. Святвечір, а саме 6 січня, має не тільки глибокі за змістом церковні відправи, а й багатий він на народні обряди і звичаї, деякі з яких сягають ще дохристиянських часів.

Історія святкування надвечір’я перед празником Христового Різдва сягає перших віків християнства, має окрему богослужбу, що зветься Великі  або Царські часи.  Її уклав Єрусалимський Патріарх Софроній, де в псалмах та читаннях пророків зі Старого Завіту зібрано основні пророцтва відносно обіцяного Месії. Зі святого Євангелія читають події, пов’язані з Христовим Різдвом, а стихири оспівують воплочення Божого Сина, місце й обставини Різдва. Під час відправи Царських часів святе Євангеліє лежить на тетраподі як символ Христа, що вже прийшов і голосить нам Божу науку. Походження назви Царські часи пояснюється тим, що колись у Візантії на цій відправі завжди були присутні цісарі зі своїм двором. При кінці служби в їхню честь співали окремо многолітню. День надвечір’я завершує Пилипівський піст перед Різдвом, тому цього дня є строгий піст. 

 

 

 

Субота, 7 січня.  Різдво Христове

 


           Радість продовжує переповнювати наші серця. Радість того, що народився наш Спаситель, наш Захисник і Милостивий Суддя.
         Різдво приносить із собою очікування дива, сподівання на те, що всі біди і негаразди залишаться позаду. Різдво приходить у наші серця разом з терпкуватим запахом ялини, білим пухнастим снігом, що вкрив діамантовою ковдрою святково прикрашені вулиці. І хоча з кожним роком ми стаємо все далі й далі від знаменної події, що сталася у Віфлиємі, велика Різдвяна
          Мабуть ніде немає такого чудового Різдва як у нас на Україні! З ялинкою, з кутею, веселою колядою та щедрівками. Різдвяна радість народження Ісуса – це радість, яку хочеться розділити з цілим світом.І у ці святкові дні як ніколи відчуваєш єдність рідного народу.

                                                           

 

 

Субота,14 січня. Старий Новий рік

 

 

 

 

              Існує ще одна цікава особливість святкування Нового року в Україні, пов'язана вона з тим, що Петро I переніс його дату. Досі 13 січня, як і раніше Новий рік, продовжує відзначатися народом України, але називають його вже Старий Новий рік.
             Старий Новий рік — це додаткове свято для українського народу. Його святкують хоч і з меншими урочистостями, але з древніми слов'янськими традиціями. Він знаменний тим, що цього дня по древніх традиціях вдень дівчата і хлопці повинні заходити у будинки і щедрувати — переодягатися в різноманітні костюми і маски, співати святкові пісні, бажати хазяям будинку щедрого року. За це хазяї повинні обдаровувати їх подарунками. Цього вечора після вечері необхідно обов'язково зайти до сусідів і вибачитися  за можливу провину один перед одним, щоб Новий рік зустріти у мирі і злагоді.

 

 

 

Неділя,15 січня

 

 

 

 

395 років з Дня народження Жана Батіста Мольєра – Французького комедіографа, драматурга і актора

                                                  Мольєр - один із засновників «Ілюстр Театр» (L'Illustre Théâtre) 1643, пізніше його провідний актор.
Великий французький драматург, театральний діяч народився в Парижі 15 січня 1622 року в буржуазній сім'ї й повинен був успадкувати професію свого батька, придворного шпалерника, або стати юристом, але він вирішив стати актором. За розповіддю Гримаре, першого біографа Мольєра, дід частенько водив онука до Бургундського готелю на вистави трагедій, трагікомедій, в яких блискуче виступав Бельроз, і можна уявити, що зачарований Жан-Батіст мріяв бути схожим на кумира парижан.
      Коли Мольєр став найуславленішим письменником свого часу, Французька Академія запропонувала йому стати академіком, але за умови, що він покине театральну діяльність. Мольєр залишився актором і керівником свого театру, тому двері Академії для нього назавжди зачинилися.
             На 1664-1670 роки припадає найвищий розквіт творчості великого драматурга. Саме в цей час він створює свої кращі комедії: "Тартюф", "Дон Жуан", "Мізантроп", "Скупий", "Міщанин-шляхтич".
    Творчість Мольєра мала чималий вплив на подальший розвиток світової драматургії.

 

 

 

 

 

 

Середа, 18 січня

 

 

 

135 років з Дня народження Алана  Александра Мілна, автора відомого всім дітям твору «Вінні- Пух і всі, всі, всі»

 


Алан Александр Мілн (1882-1956) - прозаїк, поет і драматург, класик літератури ХХ століття, автор відомого "Вінні-Пуха". Англійський письменник, шотландець за походженням, Алан Александр Мілн провів своє дитинство в Лондоні. Навчався в невеликій приватній школі, якою володів його батько, Джон Мілн. Одним из його учителів в 1889—1890 бул Герберт Уеллс.
В 1926
році  з’явилась перша версія Медвежатка Вінні- Пуха.
До виходу  книг про Винні-Пуха Мілн уже був відомим  драматургом, однак  успіх Винні-Пуха набув таких масштабів, що інші твори письменника в наш час практично невідомі.

 

 

 

Четвер, 19 січня. Хрещення Господнє

 

 

 

 

Неділя, 22 січня.  День Соборності України

 

 

 

 

 

 

 

 

Пятниця, 27 січня.  Міжнародний день памяті жертв Холокосту

 

 

 

 

 

 

Це страшне і нелюдське явище, яке відбувалося в період 1933-1945-х років і що отримало назву - Холокост, що призвело до умисного винищення практично однієї третини євреїв, а також незліченної кількості представників інших нацменшин, породжене ненавистю і фанатизмом, затятим расизмом і принизливими забобонами, які панували тоді в фашистської Німеччини - НЕ ПОВИННО ПОВТОРИТИСЯ!
В історії людства було безліч «темних» плям, але так відверто, широкомасштабно і цинічно, суспільство ще не падало ніколи. Маніпуляції громадською свідомістю, нездорові ідеї і злочинне замовчування, які супроводжували весь цей жах, не давали тоді повною мірою усвідомити справжній стан речей, і це сумно. Однак все світове співтовариство здригнулося, коли почали відкриватися факти і підтвердження подібних злодіянь, причому в справжніх «промислових» масштабах. Ми не повинні допустити, щоб подібне ще хоч коли-небудь повторилося!
У цей день, День скорботи і пам’яті, ми приєднуємося до загальної печалі і прагнемо співчувати всьому цьому болю та втраті, ім’я якої Голокост. Її ніяк не заповнити. Вже не запобігти. Але нехай живе надія, що подібного більше ніколи не повторитися! Будемо пам’ятати...

 

            Цього ж дня, 27 січня, ми відзначаємо 135 річницю від Дня народження Льюїса Керолла - англійського дитячого письменника, математика, логіка.

 

 

 

 

 

 

       Чудовий світ Льюїса Керролла майже сто п'ятдесят років зачаровує і дорослих, і дітей. Книги про Алісу читають у всьому світі. І тим більше дивний їх творець, серйозний математик і педант з одного боку і фантазер, кращий друг дітей - з іншого.
         Книги Керролла - це казка, переплетена з реальністю, це світ вигадки і гротеску. Подорож Аліси - це шлях, по якому вільно ковзає фантазія людини, вільної від тягот «дорослого» життя, тому персонажі, що зустрічаються на шляху, і пригоди, пережиті Алісою, так близькі дітям. Створений в секундному пориві всесвіт Аліси потряс весь світ. Напевно, жоден художній твір на світі не має стільки читачів, наслідувачів і ненависників, як твори Льюїса Керролла.
         Відправляючи Алісу вниз по кролячій норі, автор навіть не припускав, куди приведе маленьку героїню його фантазія, і вже тим більше не знав, як відгукнеться його казка в серцях мільйонів людей.

 

 

Неділя, 29 січня.    День пам’яті героїв Крут

 

 

 

 

 

 

 

 

 

     Бій під Кру́тами — бій, що відбувся  16 (29 січня)  1918 року на залізничній станції Крути  під селищем Крути та поблизу села Пам'ятне, за 130 кілометрів на північний схід від Києва, 18 км на схід від Ніжина. Цей бій тривав 5 годин між 4-тисячним підрозділом  Червоної гвардії під проводом есера  Михайла Муравйова (згодом за свою жорстокість та свавілля страченого більшовиками) та загоном з київських курсантів і козаків " Вільного козацтва", що загалом нараховував близько чотирьох сотень вояків.

     В бою під Крутами оборонці української державності отримали переконливу військову перемогу. Наступ ворога було зупинено і здійснено організований відступ, руйнуючи за собою колії і мости. Російсько-більшовицькі нападники втратили боєздатність на чотири дні. Агресор мусив підтягнути нові сили, відремонтувати підірвані й поруйновані мости та залізничні колії, і лише після цього продовжувати свій наступ на Київ, не так залізничним шляхом, як на реквізованих селянських возах, запряжених кіньми, по розмоклій дорозі.

     Ця затримка ворога дала змогу українській делегації укласти  Брест - Литовський договір, який врятував молоду українську державність.

   Їх було триста – студенти та гімназисти. Проти них були тисячі – солдати, фронтивики та матроси більшовицької армії. Нерівний бій. Бій під Крутами, який на декілька днів віддалив захоплення Києва. Втрати сягали: до 250 юнаків, одна рота (до 30 людей) студентів і 10 старшин. Бойовий наказ наша молодь виконала.

   Подвиг українських юнаків під Крутами, що своєю кров’ю окропили святу землю в боротьбі за волю України, навічно залишиться в історії як символ національної честі. Ця героїчна й водночас трагічна подія знаменувала початок нової епохи національного пробудження українців, усвідомлення нашого права жити на власній землі та святого обов’язку — боронити її.

 

 

 

Неділя, 12 лютого

 

 

             

 

 

 

 

 

     

         

     140 років з дня народження Джека Лондона                                          американського  письменника, громадського діяча, соціаліста.

Найбільш відомий  він як автор пригодницьких оповідань і романів.

     Джон Ґріффіт Чейні народився 12 січня 1876 р. в Сан-Франциско. Коли йому було близько восьми місяців, його мати вийшла заміж за фермера Джона Лондона, який усиновив маленького Джона Ґріффіта, і майбутній письменник отримав його прізвище.

     Джек Лондон  рано почав самостійне трудове життя, яке було дуже важким. Школярем продавав ранішні і вечірні газети. Після закінчення початкової школи у віці чотирнадцяти років влаштувався на консервну фабрику робітником. Робота була дуже важкою і він пішов з фабрики.

      У 1893 році найнявся матросом на промислову шхуну, що відправлялася ловити котиків до берегів Японії і в Берінґовому морі. Перше плавання дало Лондону багато яскравих вражень, які лягли потім в основу багатьох його морських розповідей і романів.

     Перший нарис Лондона «Тайфун біля берегів Японії», за який він здобув першу премію однієї з газет Сан-Франциско, став початком його літературної кар'єри.

   У 1897 році Лондон разом зі своїм 62-річним швагром подалися на Клондайк шукати золота. Золота на зареєстрованій ними ділянці не виявилося, зате Джек мав змогу наслухатися численних історій і приповідок про життя старателів. Навесні цинга сильно підірвала його здоров'я, лікуватися було нічим і він вирішив повернутися додому. Щоб не повторювати знову маршрут, він з компаньйонами спорудив човен і спустився по Юкону до Берінґового моря (майже 2500 км). Пережите за цей рік було основою його оповідань, які принесли йому успіх і славу.

        Потім були збірки розповідей: «Син Вовка» (Бостон, 1900), «Бог його батьків» (Чікаґо, 1901), «Діти морозу» (Нью-Йорк, 1902), «Віра в людину» (Нью-Йорк, 1904), «Місячне лице» (Нью-Йорк, 1906), «Втрачене лице» (Нью-Йорк, 1910), а також романи «Дочка снігів» (1902) і «Морський вовк» (1904), що створили письменникові щонайширшу популярність. Варто зауважити, що перші збірки оповідань виявили найвищий рівень літературної майстерності Джека Лондона.

      В 1907—1909 роках здійснив плавання на яхті «Снарк», в кінці якого написав роман «Мартін Іден», історія подорожі викладена в автобіографічному нарисі «Подорож на яхті „Снарк“» (1911 р.).

    З липня по вересень 1911 року Джек Лондон також здійснив кінні подорожі Каліфорнією та сусідніми штатами, які описав в оповіді «Четвіркою коней на північ від затоки».

     Джек Лондон помер у Каліфорнії 22 листопада 1916 р. в містечку Ґлен-Еллен. Останні роки він страждав від ниркового захворювання і під час одного з нападів болю Джек Лондон прийняв занадто велику дозу снодійного.

 

 

Вівторок, 21 лютого  

 

 

 

 

 

Субота, 25 лютого 

 

                                                  

 145 років від дня народження Лесі Українки (Л. П. Косач-Квітка (1871-1913)), видатної української поетеси, громадської діячки, драматурга, прозаїка, літературного критика, фольклориста, перекладача, громадської та освітньої діячки, творця педагогічної системи, принципів педагогіки життя, родинної, народної педагогіки, основними напрямами якої були: навчальна, репетиторська і методична діяльність, автора перекладів творів М. Гоголя, І. Тургенєва, Г. Гейне, В. Гюго, Дж. Байрона, Гомера. Народилася 25 лютого 1871 в місті Новограді-Волинському. (Мати — Олена Пчілка, Батько — високоосвічений поміщик, дядько — Михайло Драгоманов). У будинку Косачів часто збиралися письменники, художники і музиканти, влаштовувалися вечори і домашні концерти Вчилася у приватних учителів. У 6 років почала вчитися вишивати. 1881 рік став початком захворювання на туберкульоз. Тяжко хвора Леся вивчає класичні мови (грецьку і латинську). Восени 1883 року Лесі зроблено операцію на лівій руці, видалили кістки, уражені туберкульозом. У грудні Леся повертається з Києва до Колодяжного, стан здоров’я поліпшується, з допомогою матері Леся вивчає французьку і німецьку мови. Починаючи з 1884 року Леся активно пише вірші («Конвалія», «Сафо», «Літо краснеє минуло» і ін.) і публікує їх у часописі «Зоря» . Саме цього року з’явився псевдонім «Леся Українка». 1885 року у Львові вийшла збірка її перекладів творів Миколи Гоголя (виготовлена нею спільно з братом Михайлом). Українка багато перекладала (М. Гоголя, А. Міцкевича, Г. Гейне, В. Гюґо, Гомера й ін.). Про рівень її освіти може свідчити факт, що у 19-літньому віці написала для своїх сестер підручник «Стародавня історія східних народів». Побувавши 1891 в Галичині, а пізніше й на Буковині, Українка познайомилася з багатьма визначними діячами Західної України ( І. Франком, М. Павликом, О. Кобилянською, В. Стефаником, О. Маковеєм, Н. Кобринською. ). 1894 рік — навчання в художній школі М. І. Мурашка в Києві. У травні поетеса вирушає за кордон до дядька М. Драгоманова. Вимушені потребою лікування подорожі до Німеччини, Австро-Угорщини, Італії, Єгипту, кількаразові перебування на Кавказі, в Криму збагатили її враження та сприяли розширенню кругозору письменниці. 1902 рік поетеса провела на лікуванні в Сан-Ремо (Італія), живе в Одесі, Києві. У Чернівцях вийшла її збірка поезій «Відгуки». 1903 драматична поема «Вавілонський полон», вірш «Дим». 1904-1905 рр. — поезії «Дочка Ієфая», «Напис в руїні» та ін. Друге видання збірки «На крилах пісень». «Осіння казка», «Пісні з кладовища», «Пісні про волю», вірші «Мріє, не зрадь!», «Упоєні на бенкетах кривавих…», діалог «Три хвилини». На початку березня 1907 року Леся Українка переїжджає з Колодяжного до Києва. 7 серпня 1907 р. Леся Українка та Климент Квітка офіційно оформили шлюб у церкві, живуть в Криму. Поетеса завершує драматичну поему «Кассандра». Жандармами вчинено обшук на квартирі Косачів, конфісковано 121 книжку. Л. Українку разом із сестрою Ольгою заарештовано. У 1908 році Леся Українка перебувала в Ялті, Києві, Одесі, Євпаторії, Батумі, Тбілісі. їздила до Берліна на консультацію з професором щодо операції на нирках. Останні роки життя Л. Косач-Квітки пройшли в подорожах на лікування до Єгипту й на Кавказ. Померла 19 липня 1913 року в Сурамі у віці 42 років. 145 років від дня народження Лесі Українки

(Л. П. Косач-Квітка (1871-1913)), видатної української поетеси, громадської діячки, драматурга, прозаїка, літературного критика, фольклориста, перекладача, громадської та освітньої діячки, творця педагогічної системи, принципів педагогіки життя, родинної, народної педагогіки, основними напрямами якої були: навчальна, репетиторська і методична діяльність, автора перекладів творів М. Гоголя, І. Тургенєва, Г. Гейне, В. Гюго, Дж. Байрона, Гомера.

Народилася 25 лютого 1871 в місті Новограді-Волинському. (Мати — Олена Пчілка, Батько — високоосвічений поміщик, дядько — Михайло Драгоманов). У будинку Косачів часто збиралися письменники, художники і музиканти, влаштовувалися вечори і домашні концерти

Вчилася у приватних учителів. У 6 років почала вчитися вишивати.

1881 рік став початком захворювання на туберкульоз. Тяжко хвора Леся вивчає класичні мови (грецьку і латинську). Восени 1883 року Лесі зроблено операцію на лівій руці, видалили кістки, уражені туберкульозом.

У грудні Леся повертається з Києва до Колодяжного, стан здоров’я поліпшується, з допомогою матері Леся вивчає французьку і німецьку мови.

Починаючи з 1884 року Леся активно пише вірші («Конвалія», «Сафо», «Літо краснеє минуло» і ін.) і публікує їх у часописі «Зоря» . Саме цього року з’явився псевдонім «Леся Українка».

1885 року у Львові вийшла збірка її перекладів творів Миколи Гоголя (виготовлена нею спільно з братом Михайлом). Українка багато перекладала (М. Гоголя, А. Міцкевича, Г. Гейне, В. Гюґо, Гомера й ін.).

Про рівень її освіти може свідчити факт, що у 19-літньому віці написала для своїх сестер підручник «Стародавня історія східних народів».

Побувавши 1891 в Галичині, а пізніше й на Буковині, Українка познайомилася з багатьма визначними діячами Західної України ( І. Франком, М. Павликом, О. Кобилянською, В. Стефаником, О. Маковеєм, Н. Кобринською. ).

1894 рік — навчання в художній школі М. І. Мурашка в Києві. У травні поетеса вирушає за кордон до дядька М. Драгоманова. Вимушені потребою лікування подорожі до Німеччини, Австро-Угорщини, Італії, Єгипту, кількаразові перебування на Кавказі, в Криму збагатили її враження та сприяли розширенню кругозору письменниці.

1902 рік поетеса провела на лікуванні в Сан-Ремо (Італія), живе в Одесі, Києві. У Чернівцях вийшла її збірка поезій «Відгуки».

1903 драматична поема «Вавілонський полон», вірш «Дим».
1904-1905 рр. — поезії «Дочка Ієфая», «Напис в руїні» та ін. Друге видання збірки «На крилах пісень». «Осіння казка», «Пісні з кладовища», «Пісні про волю», вірші «Мріє, не зрадь!», «Упоєні на бенкетах кривавих…», діалог «Три хвилини».

На початку березня 1907 року Леся Українка переїжджає з Колодяжного до Києва.

7 серпня 1907 р. Леся Українка та Климент Квітка офіційно оформили шлюб у церкві, живуть в Криму. Поетеса завершує драматичну поему «Кассандра». Жандармами вчинено обшук на квартирі Косачів, конфісковано 121 книжку. Л. Українку разом із сестрою Ольгою заарештовано.

У 1908 році Леся Українка перебувала в Ялті, Києві, Одесі, Євпаторії, Батумі, Тбілісі. їздила до Берліна на консультацію з професором щодо операції на нирках.

Останні роки життя Л. Косач-Квітки пройшли в подорожах на лікування до Єгипту й на Кавказ.

Померла 19 липня 1913 року в Сурамі у віці 42 років.

 

Четвер, 9 березня

День народження Тараса Григоровича Шевченка, українського поета, художника, мислителя Народився 9 березня 1814 року у селі Моринці Звенигородського повіту Київської губернії в закріпаченій селянській родині. Рано став сиротою — мати померла, коли йому було 9 років, батько — у 12 років. Восени 1822 року починає вчитися грамоти у місцевого дяка. Іде наймитувати до дяка Богорського, який прибув з Києва. Не витерпівши знущань дяка, тікає від нього і шукає в навколишніх селах учителя-маляра. В 1828 році він потрапляє в число прислуги поміщика Енгельгардта, спочатку в ролі кухарчука, потім козачка. Помітивши у Тараса пристрасть до живопису, поміщик вирішує зробити його придворним художником. Він віддає свого кріпака в навчання викладачеві Віленського університету — портретисту Яну Рустему. У Вільні юний Тарас пробув 1,5 року. Переїхавши 1831 року з Вільно до Петербурга, Енгельгардт взяв із собою Шевченка і віддав його в науку на 4 роки до живописця Василя Ширяєва. Улітку 1836 р. він познайомився зі своїм земляком — художником І. Сошенком, а через нього — з Євгеном Гребінкою, В. Григоровичем і О. Венеціановим. Навесні 1838 Карл Брюллов та Василь Жуковський викупили молодого поета з кріпацтва. Незабаром став студентом Академії мистецтв. Першу збірку своїх поетичних творів видав 1840 під назвою «Кобзар». 25 травня 1843 року з Петербурга виїхав в Україну. В лютому 1844 року виїхав з України до Петербурга через Москву. У 1844р. написав гостро політичну поему «Сон» («У всякого своя доля»), ставши на шлях безкомпромісної боротьби проти самодержавної системи тодішньої Російської Імперії. 5 квітня рада Академії мистецтв видала квиток на право проїзду на Україну. Вже в листопаді 1845 року збори Академії мистецтв у Петербурзі затвердили рішення ради про надання звання некласного художника. 31 березня (12 квітня) 1845 року виїхав із Петербурга через Москву до Києва. Навесні 1846 року прибув до Києва. У квітні пристав до Кирило-Мефодіївського братства. Заарештували 5 квітня 1847, відправили до Петербурга й ув’язнили в казематі. Заслали в солдати до Оренбурга. Деяке полегшення становища Шевченка настало навесні 1848 унаслідок включення його до складу Аральської експедиції. У квітні 1850 Шевченка вдруге заарештовано і, після піврічного ув’язнення, запроторено в Новопетровський береговий форт. 2 серпня 1857 – поета було звільнено з заслання. Навесні 1858 поет прибув до Петербурга. А влітку 1859 року повернувся в Україну, якої вже 12 років не бачив. До останніх днів свого життя поет перебував під таємним поліційним наглядом. 10 березня 1861 року Шевченко помер в Петербурзі. Його ховають спочатку на Смоленському кладовищі, але, згідно з «Заповітом», 10 травня того ж року його прах перезахований в Україні над Дніпром на Чернечій горі.

 

День народження Тараса Григоровича Шевченка, українського поета, художника, мислителя
 
      Народився 9 березня 1814 року у селі Моринці Звенигородського повіту Київської губернії в закріпаченій селянській родині. Рано став сиротою — мати померла, коли йому було 9 років, батько — у 12 років.
       Восени 1822 року починає вчитися грамоти у місцевого дяка. Іде наймитувати до дяка Богорського, який прибув з Києва. Не витерпівши знущань дяка, тікає від нього і шукає в навколишніх селах учителя-маляра.
       В 1828 році він потрапляє в число прислуги поміщика Енгельгардта, спочатку в ролі кухарчука, потім козачка. Помітивши у Тараса пристрасть до живопису, поміщик вирішує зробити його придворним художником. Він віддає свого кріпака в навчання викладачеві Віленського університету — портретисту Яну Рустему. У Вільні юний Тарас пробув 1,5 року.
Переїхавши 1831 року з Вільно до Петербурга, Енгельгардт взяв із собою Шевченка і віддав його в науку на 4 роки до живописця Василя Ширяєва.
       Улітку 1836 р. він познайомився зі своїм земляком — художником І. Сошенком, а через нього — з Євгеном Гребінкою, В. Григоровичем і О. Венеціановим.
      Навесні 1838 Карл Брюллов та Василь Жуковський викупили молодого поета з кріпацтва.
Незабаром став студентом Академії мистецтв.
      Першу збірку своїх поетичних творів видав 1840 під назвою «Кобзар».
25 травня 1843 року з Петербурга виїхав в Україну.
В лютому 1844 року виїхав з України до Петербурга через Москву.
У 1844р. написав гостро політичну поему «Сон» («У всякого своя доля»), ставши на шлях безкомпромісної боротьби проти самодержавної системи тодішньої Російської Імперії.
       5 квітня рада Академії мистецтв видала квиток на право проїзду на Україну. Вже в листопаді 1845 року збори Академії мистецтв у Петербурзі затвердили рішення ради про надання звання некласного художника.
31 березня (12 квітня) 1845 року виїхав із Петербурга через Москву до Києва.
Навесні 1846 року прибув до Києва. У квітні пристав до Кирило-Мефодіївського братства.
       Заарештували 5 квітня 1847, відправили до Петербурга й ув’язнили в казематі. Заслали в солдати до Оренбурга. Деяке полегшення становища Шевченка настало навесні 1848 унаслідок включення його до складу Аральської експедиції.
        У квітні 1850 Шевченка вдруге заарештовано і, після піврічного ув’язнення, запроторено в Новопетровський береговий форт.
2 серпня 1857 – поета було звільнено з заслання.
Навесні 1858 поет прибув до Петербурга. А влітку 1859 року повернувся в Україну, якої вже 12 років не бачив.
      До останніх днів свого життя поет перебував під таємним поліційним наглядом.
10 березня 1861 року Шевченко помер в Петербурзі. Його ховають спочатку на Смоленському кладовищі, але, згідно з «Заповітом», 10 травня того ж року його прах перезахований в Україні над Дніпром на Чернечій  горі.

 

 

Середа, 12 квітня  

 

Річниця першого польоту людини в Космос

Середа, 26 квітня  

 

Річниця Чорнобильської трагедії

 

 

9 травня. День перемоги

 

 

 

Неділя, 14 травня       День матері

 

                Вітаємо всіх матусь зі святом!